Маски. Затягнене хмарами небо. Дощ. Падолист золотий. Різкий вітер. Танець барв. Золото під ногами. Птахи в вишині: ключі і ключі…
Маски. Біле небо. Мороз. Крихке намисто дерев. Білий заєць. Ялинки прикрашені. Блиск різноколірний під вікнами. Замерзлі ноги, руки і носи. Бій сніжний. З гори шаленість. Білі стіни. Білий водоворот.
Маски. Широкі ріки, глибинні. Сіра чорнота дорогами. Промита чистота. Народження. Проліскове воскресіння. Дотик зелений. Кольоровий килим.
Маски. Пекучий промінь. Піт сьомий. Поля широкі. Мілкі річки. Серед кришталів рибка золота; мила і маленька. Теплий пісок. Сонячний зайчик.
Маски. Щоразу інші. Коли не прийду – ти не такий, але це ж ти – рік. Щоразу стрічаєш по-новому. І говориш не так. Та й пригощаєш іншим кожного разу. І проводжаєш теж не так, як минулого разу…
Чому? Чому ти щоразу інший? Чому одягаєш маски? Я не хочу їх. Я терпіти не можу їх. Зніми. Викинь. Геть їх. Я хочу бачити тебе… а не маски…
Чи може… може без масок… не стане… тебе?
